Анатолій Ревуцький: «Я - «пожежник», а не президент» - 20 Листопада 2010

Уже черговий сезон івано-франківське «Прикарпаття» радує своїх уболівальників хіба тим, що ті мають змогу подивитися на гру команд досить високого рівня, які гостюють у колись відомого клубу. Про ситуацію в колективі нам розповів його багаторічний президент Анатолій Миколайович Ревуцький.

—Пане Анатолію, як прокоментуєте останнє місце «Прикарпаття» після першої частини чемпіонату?
—Питання риторичне і досить цікаве. А ви бачили хоча б одного президента клубу, який би отримував задоволення від того, що його команда пасе задніх? Зрозуміло, що позитивних емоцій остання сходинка в першій лізі мені не приносить. І на моєму місці так само почувався б і президент клубу прем'єр-ліги чи чемпіонату області. Інша річ — реальні причини цих невдач. І ще — які я бачу перспективи надалі, бо якби їх не було, то на все це можна було б махнути рукою. Чомусь ми таке терпимо, а отже, на щось-таки сподіваємося. Відверто кажучи, у моєму 20-річному футбольному житті було багато і позитивних, і негативних моментів, тому я вже ставлюся до цього філософськи. Не хочеться звикати до поразок, але якщо вони є, то треба шукати фактори, які спричинили їх. Я часто згадую слова Рината Ахметова: «Навіть із великими грошима команду можна не зробити, але без грошей ти її не зробиш ніколи». Досить тривалий час ми живемо за другою частиною цього вислову.

—Тренер команди Сергій Пташник сказав мені в інтерв'ю, що 9 здобутих очок у 20 матчах — це просто катастрофа, зазначивши також, що підбір виконавців дозволяє бути принаймні в десятці. Чи погоджуєтеся ви з думкою фахівця?
— Це ще раз говорить про те, що які б прізвища не мали футболісти, не обов'язково вони вкупі — команда. Але, проаналізувавши нашу заявку, звісно, можна було б очікувати кращих результатів. Завдання тренера було об'єднати гравців, змотивувати їх і спрямувати на результат. На жаль, це зробити не вдалося. І наразі змотивувати гравців було досить складно. Аргументів для цього в нас не знайшлося. Дуже б хотілося, аби команда нині мала принаймні вдвічі більше очок, ніж має, але й матчі в неї траплялися різні: були й провальні, а то й такі, як із «Феніксом-Іллічівцем», коли «Прикарпаття» мало в п'ять разів більше моментів, а кримська команда лише двічі переходила центр поля. А поступилися в підсумку ми.

—Сергій Пташник зазначив також, що й умови для роботи в клубі були прийнятними. Звідси випливає питання щодо компетенції тренера, який зажди є відповідальним за результат... У вас є претензії до роботи Пташника?
—Крайнього в будь-якій ситуації знайти найпростіше. Можна звинуватити футболістів, з огляду на такі невдалі результати, можна звинуватити тренера. В свою чергу, крайнім може бути й керівництво клубу, яке має забезпечувати стабільність. Сьогодні тикати пальцем, хто в цій ситуації винен, я не буду. Хочеться набагато глибше й конкретніше в ній розібратися та зробити все, аби вона ніколи не повторювалася. Кілька останніх років нас вважають великими спеціалістами за «виживання» в першій лізі, але мені така позиція не імпонує. Якби я не бачив світла в кінці тунелю, то давно б уже полишив старання задля «Прикарпаття».

— На сайті клубу довелося прочитати коментарі вболівальників, які пишуть, що, мовляв, ви можете лише обіцяти, а слова свої на ділі не підтверджуєте... Як оцінює свою роботу в клубі? Чи готові розділити провину за погані результати команди?
— Провину хай розділяє той, хто винен. Говорити й писати такі речі може лише той, хто непричетний до клубу взагалі або просто нічого не робить. Останні три роки моєї роботи в клубі мою посаду називають не «президент», а «головний пожежник» чи «рятувальник». Тому що ситуація в клубі впродовж усього цього часу була, м'яко кажучи, екстремальною, на грані виживання. Яким чином мені вдавалося утримувати команду на плаву, насправді мало кому відомо. Якщо ви помітили, за цей період із футбольної карти України зникло чимало клубів, але ми до цього не докотилися, хоча справи наші були ледь не найгіршими. Ми постійно отримували по голові погані результати, але все ж вистояли. А люди, які пишуть подібні речі, не розуміються в справах івано-франківського «Прикарпаття». Справжні ж прихильники команди завжди її підтримують. Уся проблема не в тому, що Ревуцький, мовляв, некомпетентний, чи не компетентні гравці з тренерським складом. Усі мають розуміти, що всі наші проблеми — у відсутності необхідних коштів.

Річ у тім, що особисто мене футбол і клуб «Прикарпаття» не годують. Навпаки: я маю лише проблеми, де знайти на них кошти та як їх утримати. Це робота кожного президента, який реально утримує команду, а не є найманцем. Упродовж останнього часу я шукаю вихід із цієї ситуації. Він намічався ще на початку нинішнього сезону. Але процес із залученням не просто тимчасового спонсора, а стратегічного інвестора досить непростий. На даному етапі завдяки координації зусиль владних структур, губернатора й мера міста ми давно вже зрушили з мертвої точки. І нині йдеться про подальший розвиток клубу, чого ми добиваємося. На даному етапі його інфраструктура перебуває у відвертому занепаді, і ми задумуємося про її розбудову. Та й, зрештою, якщо я не відповідаю за свої слова, то нехай прийде людина та вкладе в розвиток, скажімо, стадіону 3, 5 чи 10 мільйонів гривень, тож і доведе, що вона — відповідає.

—То на якому ж етапі нині перебуває пошук коштів та інвестора?
— На завершальному. Зрозуміло, що зі спортивної точки зору нам у другому колі буде досить складно, але я маю докласти всіх зусиль задля стабілізації умов для роботи в клубі. Я повинен зайнятися організацією складного процесу залучення інвесторів та початку їхньої роботи. Сподіваюся, вже найближчим часом «Прикарпаття» працюватиме за першою частиною вислову Ахметова, якого процитував вище.

—Якщо зазирнути в майбутнє, яким чином реорганізація клубу торкнеться добору футболістів та тренерського складу?
—Потрібно рухатися крок за кроком. Якщо ми розмовлятимемо з точки зору вболівальника, то можемо з вами й пофантазувати, але мені цим займатися не хотілося б. Якщо ж ви говорите з відповідальним працівником, президентом клубу, то й підхід мій має бути чітким і прагматичним. Найближчим часом (за тиждень, можливо, за два) нові інвестори клубу набудуть чинних прав і приступлять до своєї роботи. Почнуть її з менеджменту. Якщо вони скажуть, що їх влаштовує президент клубу Ревуцький, то я разом із зацікавленим керівництвом займуся кадровими питаннями. Основним стане вибір тренера, а далі вже компетенція — не моя. Якби мені сказали, що маю працювати на посаді і президента, і тренера, то я розповів би вам і про концепцію підбору гравців. А так немає сенсу говорити про те, що не входить до моєї компетенції.