Колишній президент тернопільської "Ниви", Олександр Кривий, який
управляв клубом в період з 1996 по 2005 рр.., розповів про роботу на цій
посаді.
- Яка найбільша неприємність спіткала Вас?
- Суддівство. Це - найболючіша тема всього українського футболу.
- Ви їм платили?
- Платив. А що було робити?! Або "заряджаєш", або тебе "вбивають".
- Чи Ви "вбиваєте".
-
Можливо. Але я б не став тут шукати позитив чи негатив,
виправдовуватися. Такими були правила гри. І, зазначу, всі їх приймали.
Якщо хтось сьогодні говорить, що не платив, не вірте. Всі платили.
Навіть такі не надто багаті, як ми.
- Вам за це соромно?
- Соромитися А чого? Я захищав команду, не було виходу - або ти, або тебе. З твоєї точки зору, що краще?
- Краще піти з футболу.
- Я це й зробив. Тому що вже не міг сприймати весь бруд, який лився з усіх сторін.
- Ймовірно, день, коли Ви поставили крапку у своїй футбольній біографії, був одним із самих щасливих?
-
Одним з таких. І відразу стало простіше. Не треба було думати про суди з
мерією, в кого б ще позичити грошей на утримання клубу (бо вже своїх не
вистачало), вислуховувати різні нісенітниці від уболівальників, які
нічого не розуміли, але всебічно звинувачували Кривого в проблемах
"Ниви".
- Словом, Ви отримали те, чого і хотіли?
- Не тільки я, ще й сім'я. Сьогодні весь вільний час проводжу з дружиною і донечкою.
- Чи підтримуєте контакт із футболістами, які грали в "Ниві" за Вашого президентства?
-
Чомусь так склалося, що тільки з грузинами. Мені постійно телефонують
Чомахідзе, брати Копанадзе, Уграхунідзе. Мабуть, у них інша
ментальність. Вони були на футбольному полі чоловіками і залишилися
такими і за його межами.
- До речі, а чому у свій час "Нива" була найбільш грузинською командою?
-
(Посміхається). І справді, чому? Раніше у Грузії були дуже бідні часи,
тому футболісти і їхали в Україну. А ще, мабуть, зіграли роль фігури
обох віце-президентів клубу, які мали грузинське коріння. Саме Руслан з
Автанділом (Ізори і Мдінарадзе -. Прим.) І займалися запрошенням
грузинських футболістів у клуб.
- У футболі нажили багато ворогів?
-
Як і всі інші: ніде не обходиться без нерозуміння, заздрості. Був такий
період, коли мене всі знали, хотіли дружити, а як тільки почалися
проблеми, то люди, які висловлювали підтримку, могли миттєво змінити
позицію. Це дивувало найбільше.
- Яким є Ваш самий приємний спогад з футбольного життя?
-
Перемога у Тернополі над київським "Динамо". Сталося це в сезоні
1997/1998 - "Нива" обіграла команду легендарного Валерія Лобановського.
Пам'ятаю, як зараз: Валерій Васильович і сам не міг зрозуміти, як це
сталося, насупив брови, мовчав. А вже згодом радів епохальним перемогам
свого колективу в Лізі чемпіонів.
"Украинский футбол"
|
