Терра нова
Багато-хто з львівських фанів чекав з нетерпінням саме цього виїзду. Коли Київ і Донецьк вже давно знайомі і не манять своєї невідомістю – саме в таку подорож хочеться найбільше. У простий районний центр у самому серці України.
Саме тому і не надто дивувався, коли ближче до вокзалу буквально на кожному кроці зустрічав знайомі обличчя. А вже у потязі футбольні фанати зайняли близько третини всіх місць.
Сама подорож минула спокійно і ми без особливих пригод, близько восьмої ранку, прибуваємо в Олександрію. Відразу розділяємося і, щоб уникнути міліцейського контролю, невеликою групою вирушаємо в місто.
Чим може вразити львів’янина Олександрія? Мабуть, особливо нічим. Тож ми просто гуляємо проспектом Леніна кілька годин, не знаходячи навіть чого сфотографувати.
А далі вже йдемо на звук пісень – у кафе на центральній площі всі місця зайняли львів’яни. Приєднуємось до них, замовляємо пиво - просто коротаємо час. Час від часу підходять місцеві – жодної агресії, лише компліменти нашій команді, але все ж вони несміливо мріють про перемогу. Як кажуть олександрійці, футбол – це єдина втіха, яка їм залишалася у рідному провінційному містечку.
Вирішивши трохи змінити оточення, ми рушаємо в інший заклад, який нам порекомендували друзі. Кафе "Яблунька" на проспекті Леніна, 19. Живе втілення минулої епохи. Пиво – 3,90 грн, пельмені – 4,70 грн. Тут нам і судилося провести решту часу перед матчем, попиваючи пиво з радянських келихів і замінивши російську попсу на програвачі на звичні українські пісні з власного диску.
Далі – футбол. Нарешті, щось справді вразило в Олександрії – просто ультрасучасний, на фоні міста, стадіон "Ніка". Невеликий, дуже затишний, створений для того, щоб дарувати людям свято. І місцева публіка його отримала. Нічия з Карпатами на власному полі - цілком прийнятний результат.
Додому
Єдині, хто явно були ситі по горло цим всім футболом – це наша міліція. Ні, поводилися вони підкреслено чемно, і значних проблем з львівським вболівальниками не мали. Але бажання відправити цих гостей якнайшвидше і куди завгодно – було відвертим і не прихованим. Спочатку зголосилися поїхати на вокзал і купити квитки до Києва (до Львова квитків не було), коли ж не вистачило потрібної суми хтось з них докинув ще і своїх 50 гривень. Потім оперативно організували кільки автобусів на вокзал і проводили всіх аж до дверей вагону. Нам, до речі, квитків дістати так і не вдалося, але виручив знайомий провідник (той, що віз нас до Маріуполя два місяці тому). На наше щастя, він саме був в рейсі з Маріуполя до Львова, підібрав нас в Олександрії і поселив в купе провідників.
А вранці ми вже були в рідному Львові. Якби улюблена команда перемогла виїзд можна було б вважати чудовим… а так.. Нічого страшного, в принципі, не сталося. З вірою у те, що в Кубку справи підуть куди краще, вже за тиждень львівські фани знову вирушать у своє чергове турне.
Спортаналітик
|
