— Нині, після закінчення першої частини сезону, питання, яке найчастіше мені задають, звучить так: чому команда, яка в сезоні стартувала з чотирьох перемог поспіль, потім завалилася? І я, зізнаюся, не можу дати однозначної — тим паче, розгорнутої — відповіді…
Звісно, у цій ситуації найлегше звалити всю вину за, по суті, провальний виступ на нашого колишнього головного тренера. І, хоч як це дивно, раціональне зерно в такій думці є: Сергій Мізін не знімає із себе із відповідальності за невдачі, і я не маю права робити цього. Втім, причини не тільки в ньому.
Одна з головних — самовпевненість гравців. Вони, за підсумком чотирьох перемог, уявили себе великим футболістами, перед якими відкрито дорогу до прем’єр-ліги. А реальність виявилася іншою. Розумієте, турнір у першому дивізіоні надзвичайно специфічний: тут на «голому» класі ніхто не виживе, я думаю, що навіть «Барселоні» було би складно. Тут треба передусім боротися, виривати очки з кров’ю та потом. А чистий академізм — то дорого в нікуди…
Ну а коли ж почалися невдачі, команда посипалася. Чому? Через брак досвіду: хлопці виявилися не готовими тримати удар. І пішло-поїхало…
Перед сезоном ми ставили собі завдання потрапити до п’ятірки найкращих команд першої ліги. Тепер ми на восьмому місці із солідним відставанням від п’ятірки. Саме з перерахованих міркувань керівництвом клубу було ухвалено рішення розпрощатися з головним тренером Мізіним…
Наш новий наставник — олімпійський чемпіон 1988-го Євген Яровенко — прийняв команду у розібраному стані, з проваленим завданням на сезон. Йому буде дуже нелегко: передусім тому, що він працюватиме з футболістами, яких не він збирав воєдино. Так, взимку ми плануємо підсилитися, проте не надто радикально. Тобто Яровенку доведеться працювати з тим, що під рукою. Йому потрібен буде нас на адаптацію, на «притирку» до нових підопічних, і я хотів би вірити, що навесні у нас справи відчутно покращаться.
Газета «Український футбол»
|
