Головний тренер білоцерківського «Арсеналу» розповів про стан справ у команді, підбив підсумки першої половини сезону та поділився своїми думками щодо майбутнього клубу.
- Пане Ігорю, Ви вже кілька років у Білій Церкві. Як живеться-можеться на Київщині?
- Нормально живеться і можеться. Про це належним чином подбав наш президент. Команда має всі необхідні умови для професійного зростання та удосконалення. Я відповів у руслі запитання, чи Ви мали на увазі щось інше?
- Взагалі-то моє питання зачіпало більш широкий змістовний зріз. Наприклад, як щодо особистих стосунків із президентом? Чи існує проблема втручання клубної верхівки до стратегії розвитку довіреного Вам колективу?
- Ніяких втручань чи тиску з боку керівництва ні по складу, ні по принципах комплектації команди тренерський штаб не відчуває і ніколи не відчував. Так, дуже в багатьох клубах тренери змушені працювати в умовах справжнього пресингу з боку власників. Президенти буквально формують принципи розвитку та навіть безпосередньо впливають на склад команди в окремих іграх. Слав Богу, в Білій Церкві про таке не йдеться, тож у цьому сенсі я, напевно, можу назвати себе щасливчиком.
- Тоді Ви, можливо, будете в курсі – чому так несподівано, посеред сезону та без попереднього обговорення з вболівальниками, була раптом змінена клубна символіка? Це що – констатація нових реалій?
- Знаєте, це питання – не моя «парафія». Воно безпосередньо не стосується футболу. Ні, не те, щоб я не бажав відповідати, просто сам сьогодні повернувся до Білої Церкви і з подивом побачив нову емблему на клубному автобусі.
- На початку сезону Ви неодноразово декларували, що потрапляння в коридор між 5 та 7 місцем вважатимете для «Арсенала» успіхом. Після третьої позиції на проміжному фініші, чи не виникає бажання переглянути клубні амбіції?
- Так, на початку сезону ми з Юрієм Васильовичем ( Ю.В. Горобець – президент ФК «Арсенал») справді визначили завдання, як 5-7 підсумкове місце. Справа в тому, що серед наших опонентів багато амбітних колективів, які мають досвід виступів в елітному українському дивізіоні. Крім того, кілька команд традиційно б’ються за чинну трійку дивізіону, тож втримати завойовану позицію в другому колі нам буде дуже не просто. Але, зауважте, мої слова не означають відмову від боротьби. Зробимо все належне, аби не розчарувати своїх вболівальників.
- А як Ви поясните напрочуд вдалі виступи «Арсеналу» у виїзних матчах? Для команди не існує проблеми чужого поля?
- На цій проблемі ми ніколи не загострюємось. Хлопці виконують поставлене завдання, не зважаючи на своє чи не своє поле. Звісно, нам комфортніше грати у Білій Церкві. На матчі постійно приходять 4-5 тисяч вболівальників, що традиційно підтримують команду у скруті й радості, підбадьорюють, заводять, не дають зупинитись, женуть на ворота суперників при будь-яких обставинах. За що їм гарячий «респект» від імені всієї команди.
- Два бомбардири «Арсеналу» (Постулатьєв та Леонов) наразі посідають престижні місця в чинній десятці найкращих «забивал» ліги. Цей факт може свідчити, що тренер Артимович має бути задоволений підбором виконавців у клубі?
- І так, і ні. Наразі ми не маємо відверто слабких місць на полі, не маємо особливих проблем по рівноцінних замінах на більшості позицій. Проте, на мою думку, не лишнім було б підсилитись одним виконавцем в кожну ланку, щоб почувати себе більш впевнено та комфортно.
- Тобто, зимовим міжсезонням варто очікувати в команді «нової крові»?
- Напевно, що так. І справа не втому, що я не довіряю діючим гравцям. Просто я не впевнений, що всі вони залишаться в нашій «обоймі». Ось вам останній приклад: після першого кола команду залишив гравець основного складу Костюк, який запевняв, що взагалі закінчує з футболом через сімейні обставини. А за тиждень я прочитав у інтернеті, що він, виявляється, підписав контракт з Харківським «Геліосом». Тож краще мати необхідний запас, аби потім не «кусати собі ліктів».
- Навздогін попереднього питання хочу спитати Вашої думки: чи може клуб без жодного місцевого футболіста в складі, без надійного домашнього резерву із клубної школи розраховувати на успішне перспективне майбутнє?
- Розумію, куди Ви хилите. В один час у нас грали місцеві вихованці: Степанюк, Кривошеєв, Коваль. Правда, згодом вони поступились місцями конкурентам. Спорт – це жорстка структура, де перевага надається найсильнішим і найталановитішим, навіть якщо вони родом із іншого міста, чи іншої країни. Зараз ми переглядаємо кілька місцевих молодих футболістів. Я ж собі не ворог, якщо вони виявляться кращими, безумовно гратимуть у основному складі.
- Давайте наразі повернемось на 5 турів назад. Чим Ви можете пояснити розгромну поразку від «Говерли», команди, яка лише на сходинку випереджає вас у турнірній таблиці?
- Я не міг логічно пояснити цього провалу ні тоді, по «гарячих слідах», ні тепер, коли відтоді проминуло достатньо часу. Знаєте, у футболі бувають такі жахливі матчі, що здається, ніби проти тебе не тільки команда суперників, але й все навколо: погода, вітер, якість поля, фортуна. В Ужгороді був саме той випадок. В наші ворота влучало все, що летіло в їхньому напрямку. Закарпатці забили рідкісний прямий гол з кутового, забили з гри потужним, але дуже далеким пострілом. Такий удар потім можна повторювати 100 разів, і він жодного разу не завершиться голом. Тільки не того дня. Я особисто з великою повагою ставлюся до «Говерли» і вважаю, що вони перемогли нас цілком заслужено. Але, вибачте, підсумковий рахунок геть не відображає реального балансу сил. 5:0 було занадто.
- І наостанок, чи не найважливіше запитання: чи варто білоцерківцям хоч колись сподіватись на ПЛ? Чи ставить президент таке завдання хоча б у віддаленій перспективі?
- Мушу сказати, що основоположний курс на ПЛ президент поставив одразу по нашому підвищенні в класі до першої ліги. Цього сезону мріяти про Прем’єр Лігу ще зарано. Лідируючий тандем занадто відірвався від основної маси. Що станеться наступного року, подивимось. Багато чого залежатиме не тільки від тренера та футболістів, але й від багатьох супутніх обставин. В тому числі від фінансового становища клубу, від різноманітних тенденцій, від розбудови домашньої арени…
- Але хоча б помріяти можна?
- Мріяти не тільки можна, але навіть необхідно. Без мрії не визначити курсу й, відповідно, не досягти жодної мети.
www.gipu.com.ua
|
