Камерунець Колінс і конголезець Окана-Стазі вже давно стали улюбленцями алчевської публіки і навіть головного тренера команди Анатолія Волобуєва. За останні роки ця африканська двійка не тільки тішила глядачів своєю грою, але і повністю влилася в українське суспільство, перейнявши наш менталітет.
Що й казати, якщо обидва одружилися в Україні, а скажімо, Коля (саме так називають Нгаху Колінса друзі та партнери) записав диск з українськими народними піснями. Так що, чи складно здогадатися, що улюблені страви хлопців - борщ, сало і вареники?
«Рівень життя в Африці та Україні практично однаковий»
— Наприкінці минулого року головний тренер «Сталі» Анатолій Волобуєв сказав, що Окана-Стазі та Коллінс — два «дідусі» команди. Вам такий статус в Алчевську до вподоби?
Коля: — Якщо заглянути в паспорт, то сперечатися з Анатолієм Івановичем сенсу, звісно ж, немає. Ми з Бурне лем, безумовно, набули певного досвіду, й наше головне завдання — передати всі свої знання й уміння молоді. Цим і намагаємося займатися.
Окана: — (Усміхається) Ну нехай буде так, як каже наш наставник, проте старим «дідусем» вважати себе категорично не хочеться. Хоч і граю в Алчевську вже не один рік.
— У «Сталі» зараз грають дуже багато молодих футболістів, а вас можна назвати доволі досвідченим виконавцем. Попри те, що ви є легіонер, чи можете собі дозволити поганяти «молодих»?
Коля: — Розумієте, навіть підвищувати голос на когось із «молодих» треба мотивовано. Користуватися своїм статусом не можна в жодному разі, адже взаємну повагу в колективі ще ніхто не скасовував. Усі ці речі повинні сприйматися лише як частина робочого процесу.
Окана: — Знаєте, я навіть кричати на партнерів не люблю, то що вже казати про прагнення ганяти наш «молодняк». Та й подібного ніколи не дозволить наш наставник. До всього іншого: я пам’ятаю, як сам був юним, а навколо мене було чимало старших партнерів. Так от, вони вчили мене поважати інших, і я цього дотримуюся й нині.
— До речі, Анатолій Волобуєв похвалив обох своїх іноземців, сказавши, що якби всі легіонери були такими, як Окана-Стазі та Коллінс, то він би їх усіх узяв у команду. Як думаєте, чим заслужили таку повагу тренера?
Коля: — Передусім, хоч як би це нескромно звучало, своїм ставленням до себе ж, до власної роботи та країни. Ми обидва звикли викладатися на всі сто, тож, гадаю, тренер помічає це та цінує. До того ж, ми дуже комунікабельні та щирі в стосунках із людьми. Також нам уже став властивий й український менталітет, тож нас сприймають давно вже за «своїх».
Окана: — Гадаю, заслужили плодами своєї роботи: як особистої, так і командної. Усі точно знають, що коли ми з Колею на полі, то стараємося з усіх сил задля командного результату. До того ж, скажімо, я нині найкращий у команді за системою гол + пас, і цей факт теж є вельми важливим.
— За останні роки ви мали змогу подорожувати по Україні й бачити рівень життя людей. Чи можете його порівняти з тим, як живе середньостатистичний африканець на вашій Батьківщині?
Коля: — Як і в Україні, у Камеруні помітна величезна різниця між найбіднішим та найбагатшим верствами населення. До того ж українці — це європейці, тому соціально вони точно більше захищені, ніж африканці. Однак, не сказав би, що рівень життя на моїй Батьківщині значно нижчий, — якщо в тебе є нормальна стабільна робота, то й в Африці можна жити непогано.
Окана: — А я додав би, що рівень життя на моїй Батьківщині, в Конго, не нижчий, аніж в Україні. Там ситуація така ж: якщо маєш гроші — можеш дозволити собі багато. Однак прірва між соціальними прошарками дуже ріже око, як і у вас. Щоправда, ціни в Конго значно нижчі, ніж в Україні.
«Жінки — найпрекрасніше, що є в Україні»
— Яке з побачених міст сподобалося й запам’яталося вам найбільше?
Коля: — Можу відзначити кілька з них. Передусім, запам’ятався Київ — головне місто країни, її столиця та мегаполіс. І це при тому, що я не є поціновувачем гаміру та великої людності. Найріднішим мені містом вдалося стати Луганську, де я мешкав два роки. Ну, а найпрекраснішим регіоном України є її захід: природа та архітектура там просто неповторні. Відповідно, Львів назву наймальовничішим куточком країни.
Окана: — Тут мало чим відрізнятимуся від Колі. Передусім, сподобався Київ. А західний регіон красивий по-своєму цілісно: там дуже багато красивої й здорової природи, якої так бракує тут, на сході. Чисте гірське повітря на тій же Львівщині особисто мені імпонує найбільше.
— Ви знайшли своє кохання й одружилися в Україні (Окана-Стазі зустрів свою обраницю в Донецьку, Коллінс — у Вінниці. — А.В.). Чи є щось прекрасніше в Україні, ніж жінки?
Коля: — Точно ні! Щодо вітчизняного футболу, то він, звісно, розвивається. Передусім — завдяки домашньому для України Євро-2012. Однак із вашими жінками не зрівняється ніщо. Хоча ви правильно підмітили: я вже одружений, тому на одній із прекрасних дівчат мій вибір уже зупинився.
Окана: — Як тут не погодитися зі своїм партнером! Щоправда, про футбол я взагалі промовчу на тлі прекрасного жіноцтва України. Тут я й знайшов найчарівнішу з-поміж них, з якою зрештою й одружився.
— Якось ви сказали, що слово «гроші» стало одним із перших, яке вивчили українською мовою. Скільки гривень у місяць, на вашу думку, вистачає, аби нормально жити в Україні?
Коля: — Враховувати потрібно різні фактори, як-от місто, в якому ти живеш, та чи є в тебе власне житло. Кажучи особисто про себе, то нашій родині (нагадую, в мене є вже дитина) для нормального стабільного життя вистачають три з половиною тисячі гривень. Ця сума може коливатися в межах 3-4 тисяч.
Окана: — Кожну людину чи сім’ю потрібно розглядати окремо. Переконаний, є такі люди, яким достатньо двох тисяч гривень. Усе це відносні речі, тож мені складно точно відповісти на це питання.
— Як ви думаєте, скільки приблизно отримують журналісти в Україні? Якою уявляєте, скажімо, мою зарплатню?
Коля: — Думаю, українські журналісти живуть непогано, отримуючи більше трьох тисяч гривень. Приблизно, чотири тисячі, думаю.
Окана: — Зізнаюся, маю дуже мало друзів-журналістів, які могли б посвятити мене в такі таємниці. А якщо порівняти з футболістами, то, думаю, що й тут усе залежить від персонального їхнього рівня: є й такі, що отримують менше, ніж ваші колеги.
Коментар «УФ»: Загалом, хлопці висловилися дуже розумно. Зокрема, Коля був дуже близький до правильної відповіді.
— До речі, а скільки отримують футболісти в національному чемпіонаті вашої рідної країни?
Коля: — У найкращих командах Камеруну гравці отримують 2-3 тисячі доларів на місяць, у середньостатистичних — 500-600 доларів.
Окана: — У мене є хороший друг, котрий давно грає на високому рівні в Конго й є незамінним у національній збірній. Його зарплатня складає півтори тисячі доларів, а максимум у гравців — дві тисячі. Звичайні ж середньостатистичні виконавці отримують зна-а-ачно менше.
«У планах — залишитися в Україні на все життя»
— Майже кожен легіонер у нашому футболі з-поміж усіх страв відзначає передусім борщ. Ви, наскільки мені відомо, не є винятком. А чи доводилося, крім усього, куштувати ще й справжню українську горілку?
Коля: — Зізнаюсь, доводилося… Проте враження залишилися не найкращі. Річ у тім, що я дуже спокійно ставлюся до алкоголю, тож можу дозволити собі щонайбільше келих вина чи пива.
Окана: — Згадую, колись у «Сталі», тоді ще вищоліговій, грав такий собі Георгій Цимакурідзе. Так ось, одного разу він запросив мене відсвяткувати його день народження і там разом із іншими хлопцями почав довго вмовляти, аби я спробував горілку. Ну я і спробував… Як наслідок безперестану танцював чотири години, а зранку мені було так погано, що більше я вашого народного напою ні-ні…
— 21 січня Габон і Екваторіальна Гвінея приймуть фінальну частину Кубка Африканських націй. Ваша збірна туди не потрапила. Чи стало це трагедією у вашій країні?
Коля: — Останніми роками в Камеруні всі звикли до невдач національної збірної, яка «пролітає» повз більшість глобальних турнірів і повсякчас розчаровує. Ось і цього разу серед народу ніхто не здивувався подібному стану речей. Ця збірна навіть поруч не стоїть із тією, яка була наприкінці восьмидесятих років минулого століття під керівництвом радянського тренера Валерія Непомнящого.
Окана: — Для нас це трагедія, котра не дає спокою країні вже десять років — саме стільки Конго не бере участі у фінальних частинах континентального Кубку. Над цією проблемою працюють, здається, всі, однак нечітка система, створена у тамтешній федерації футболу, спонукає до постійних змін на тренерському містку, що дуже негативно позначається на результатах збірної. Я провів у складі головної команди країни два поєдинки й надалі сподіваюся на виклик до її табору. У такому разі я був би дуже щасливим.
— Чи готові ви назавжди залишитися жити в Україні?
Коля: — Плани такі й бажання в мене є. До того ж, в іншій країні не можу себе й уявити. Однак, як воно станеться в майбутньому, прогнозувати не візьмусь.
Окана: — Готовий, адже Україна мені дуже подобається, тим паче, я зустрів тут свою дружину. Однак, імовірність такого повороту подій розцінюю як 50 на 50, адже загадувати на майбутнє не люблю.
ДОСЬЄ
Коллінс Нгаха Пунгуе Стробель
У народі — просто «Коля».
Дата народження: 26 вересня 1981 року.
Місце народження: Камерун.
Громадянство: камерунське.
Зріст: 178 см.
Вага: 76 кг.
Ігровий номер: 24.
Амплуа: нападник.
Виступав за клуби: «Поділля» (Хмельницький), «Ністру» (Атаки, Молдова), «Зоря» (Луганськ).
У «Сталі» з липня 2010 року.
ДОСЬЄ
Бурнель Окана-Стазі
У народі — просто «Окана».
Дата народження: 10 липня 1983 року.
Місце народження: Гамбома, Камерун.
Громадянство: конголезьке.
Зріст: 179 см.
Вага: 72 кг.
Ігровий номер: 10.
Амплуа: півзахисник.
Виступав за клуби: «Сошо» (Конго), «Валенса» (Конго), «П’єго-Верт» (Конго), «Кара» (Конго), «Ля Манка» (Конго).
У «Сталі» з червня 2005 року, сезон-2007/2008 провів у складі «Славії» (Мозир, Білорусь).
Анатолій Волобуєв, головний тренер «Сталі»: - Часто в мене складається враження, ніби Окана та Коля навіть народилися в Україні, — так добре вони знають і українську, і російську мови, так щиро розуміють людей і ставляться до них в Україні. Загалом, залишається лише мріяти, аби таких легіонерів було в нашому футболі більше.
Газета «Український футбол».
|
