 24 серпня 2011 на прес-конференції, що передує відповідну зустріч попереднього раунду Ліги Європи з лондонським «Фулхемом», журналісти поцікавилися у головного тренера «Дніпра» Хуанде Рамоса самопочуттям тренується за індивідуальним графіком захисника команди Андрія Русола. Наставник гостей відповів питанням на питання: «Хіба ви не знаєте, що він закінчив кар'єру?»
- Тоді ця новина справила ефект вибуху бомби. Але що було б, якщо б мій колега не задав Рамосу питання про ваш стан? Коли б громадськість дізналася про ваше рішення повісити бутси на цвях?
- Скажімо так, зі мною цю заяву головного тренера погоджено не було. І я не сильно перебільшу, якщо скажу, що сформована ситуація почасти повалила мене в шок. Так, я вже знав про необхідність закінчити кар'єру, проте на той момент ще не був готовий до того, щоб вимовити це вголос. Мені потрібен був час на підготовку такої заяви. Я припускав, що як тільки зроблю його, в моєму житті настане важкий період: доведеться відповідати на численні дзвінки журналістів і наступні питання, що для мене - людини абсолютно не публічного, досить важко. Я планував зібрати прес-конференцію, щоб раз і назавжди розставити всі крапки над «i». Але згодом моя роль звелася лише до того, щоб підтверджувати правильність інформації.
- До того нещасливого дня ви залишали небудь відсоток, що це рішення ще неостаточні?
- Ні, я чітко розумів, що воно неминуче. А момент, коли про це дізнаються всі, - лише справа часу.
- Футбольні люди відреагували так, як ніби все, що сталося було частково передбачуваним. Ваш багаторічний партнер Сергій Назаренко сказав: «Всі знали, що у Андрія проблеми зі спиною». А головний тренер збірної Олег Блохін шокував журналістів інформацією про те, що ви майже десять років грали з надламаний хребцем!
- Мої проблеми зі спиною одноклубники могли помітити по тому, як часто я звертався до лікарів, скаржачись на болі. Те, що сказав Олег Володимирович, я до сьогоднішнього дня ніколи не підтверджував. Цей діагноз я озвучив у приватній бесіді з ним, пояснивши причину відходу з футболу. Він практично слово в слово передав мої слова на прес-конференції.
ДВА ВИДУ БОЛЮ
- Коли сталася ситуація, яка стала відправною точкою тривалої історії хвороби?
- Влітку в Німеччині мені сказали, що надлом хребця трапився у віці 19 років. Сучасна апаратура дозволяє визначити це з точністю до одного року.
- Напрошується питання: чому протягом майже десяти років ви - людина, яка регулярно проходить поглиблене медобстеження, нічого про це не знали?!
- Сильні больові відчуття з'явилися лише в останні пару років. Причому, спочатку це ніяк не стосувалося спини. У мене стали рватися м'язи задньої поверхні стегна. Причин я не знав, сприймаючи все, що відбувається як серію рядових травм. Але періодичність рецидивів стала збільшуватися, і я став відчувати дискомфорт в області спини. Коли я зрозумів, що терпіти далі вже неможливо, вирушив до Німеччини на перший у своєму житті тест на стан хребта. Там мені й було винесено вирок. Мені сказали: є два варіанти. Перший - закінчити професійну кар'єру. Другий - намагатися лікуватися без жодних гарантій на успіх. Операція дуже складна, існує ймовірність, що вона дасть протилежний ефект. Хребець десять років жив своїм життям, обростаючи м'язами і зв'язками. І от, уявіть, все це потрібно було руйнувати і відновлювати заново. Існувала небезпека, що мені стане ще гірше.
- Рішення про закінчення кар'єри було найскладнішим?
- В останні півроку ігрової практики я відчував, що в мене є проблеми зі здоров'ям, але не припускав, що вони виявляться настільки серйозними. Мені було важко почути діагноз докторів і переварити всю цю інформацію. Однак у той період я думав про те, що в мене є певні принципи, які не змінювалися і, сподіваюся, не зміняться протягом всього мого життя. Ні гроші, ні слава, ні положення в суспільстві впливати на це не повинні.
- Про які принципи ви говорите?
- Для мене не існує напівтонів у футболі - або ти віддаєш себе на сто відсотків, або ти не робиш нічого. І, напевно, це єдиний аспект в моєму житті, коли я усвідомлено готовий впадати в крайності. Лікарі сказали мені: ти можеш відновитися і продовжити свою кар'єру на рік або два, але навряд чи вийдеш на колишній рівень. Ця інформація і визначила мій вибір, тому що всі мої думки були пов'язані з однією командою, в іншій я себе не бачив. Причина номер два - я не зміг би брехати моєму тренеру, дивитися йому в очі і запевняти, що я буду віддавати всього себе на полі, розуміючи, що це неможливо чисто фізично. Я завжди був своїм першим катом. Мені не потрібно засудження ззовні: якщо я відчуваю себе неправим, то починаю карати себе сам і роблю це дуже жорстко. Я добре знаю цю свою особливість і намагаюся не допускати подібних ситуацій. Якщо я не можу віддатися справі повністю, я за нього не беруся, інакше мені важко потім самими з собою миритися.
Існує два види болю. Перша - фізична, але мене вчили з нею справлятися. Друга біль - усвідомлення того, що з кожним днем ти стаєш слабкіше. Вболівальники та партнери звикли бачити тебе одним, але ти - вже не той. Спочатку ця думка не давала мені спокою, я намагався шукати причини в особливостях тренувального процесу: перепробував усі можливі варіанти - тренувався більше, потім менше, але ефекту не було, а мені не хотілося відчувати себе на полі слабким. Зіставивши всі фактори, я чітко зрозумів: вибору немає - мені потрібно припинити свої виступи.
ПОДОРОЖ НА ІНШУ ПЛАНЕТУ
- На тій же прес-конференції Рамос, а згодом і генеральний директор клубу Андрій Стеценко, сказали про те, що Русол буде працювати в скаутінговой службі клубу ...
- Я не знаю, чому була озвучена саме ця посада. Просто було сказано: ти залишаєшся в клубі. Конкретна позиція чи фінансові умови не обговорювалися. Та й неважливо все це для мене було. Гріла думка, що я буду працювати в «Дніпрі». У перший час я не мав ні певної посади, ні чіткої зони відповідальності. Був комунікатором між тренерами та керівництвом, переглядав ігри потенційних новачків ... Слово, займався всім потроху. Проте мій контракт з клубом закінчився в кінці року. І на сьогоднішній день я - безробітний.
- Секундочку, а як же стажування в «Барселоні»?
- Це була виключно моя особиста ініціатива. Життя навколо футболу мені цікава в будь-яких сферах і напрямках. І припускаючи, яку саме користь я можу принести своєму клубу, я спробував почати вчитися. У мене відбувся діалог з тренером «Дніпра» з фізпідготовки Маркосом Альваресом. Він запитав: «Які плани, Андрію?» Я відповів: «Хочу вчитися і розвиватися як футбольний менеджер». - «Я можу тобі чимось допомогти?" Я попросив Маркоса дізнатися про можливість стажування в одному з іспанських клубів. І він відповів: «Я спробую організувати тобі поїздку в« Барселону ». Велике спасибі за те, що його слова не розійшлися з ділом. Я провів тиждень в кращому клубі світу і до сих пір намагаюся відповісти собі на питання: добре чи погано, коли ти починаєш вивчення клубу, відлітаючи на іншу планету.
- Якщо можна, з цього місця детальніше ...
- Мене вразило як те, що я побачив у столиці Каталонії, так і те, як мене там прийняли. Ну а надана мені інформація - вона безцінна. Презентацію для мене проводив технічний директор «Барселони» Альберто Валентин. Насамперед, на величезному екрані з'явилася емблема «Дніпра» і моє ім'я, що зайвий раз свідчить про те, як уважно ці люди ставляться до всіх деталей. Дрібниць для них не існує. Коли основна частина презентації закінчилася, мене попросили ставити питання, і нічого від мене не приховували: я отримав докладні відповіді на кожне з них. Я зрозумів, що досягнення футбольного клубу залежать не тільки від людей, які виходять в майці з його символікою на зелене поле. Але і від бійців невидимого фронту - великого штату співробітників, що займаються організацією клубного справи. Скажу більше, це взаємопов'язано. Клубне життя не може бути вялотекущей: це поступово почне позначатися і на спортивних результатах команди. Більш того, стрункість організації та ефективність дії адміністративних співробітників абсолютно не залежить від того, наскільки велика фінансова кошторис клубу. Це щоденний каторжна праця з присутністю змагального ефекту. Образно кажучи, якщо клубний функціонер перестає працювати над собою, зупиняючись у розвитку, може скластися ситуації, коли, вийшовши на поле битви, з мечем, він зустріне противника з вогнеметом.
- Напередодні Нового року в інтернеті прослизнув слух про те, що Андрій Русол може стати співробітником ... «Манчестер Юнайтед»!
- Дезінформація стала результатом нерозуміння в діалозі журналіста з Шандором Варгою, який мав на увазі моє стажування в англійському клубі. Однак ця поїздка не відбулася з технічних причин.
З надії на взаємність
- Я не цілком зрозумів: як вийшло так, що ви опинилися поза командою?
- Все дуже просто: документальних угод між мною та керівництвом клубу не було. Існувало одне лише усне пропозицію. Однак протягом останніх двох місяців жоден співробітник клубу зі мною не спілкувався. Зрозуміло, крім спортивного директора команди Вадима Тищенка, тому що наше спілкування з ним не припинялося ні на секунду з моменту нашого знайомства (а саме з 1999 року. - Прим. М.С.). Користуючись моментом, хочу подякувати йому, а також мою дружину Ольгу і сина Андрія за те, що в цей непростий час вони були поруч і всіляко мені допомагали. Якби в «Дніпрі» працювало побільше таких же відданих справі людей як Тищенко, проблем у нашого клубу було б на порядок менше.
- Самі ви номер, наприклад, генерального директора команди Андрія Стеценка не набирали?
- Це не означає, що я настільки амбітний, що не можу набрати десяток цифр і задати одне питання. Але мені здається, що ситуація повинна розвиватися по іншому. Якщо тебе запрошують на роботу, то ініціатива повинна виходити від роботодавця. Якщо ініціативи немає, і за останні два місяці ніхто ні разу не поцікавився, як у тебе справи, - значить, ти просто не потрібен. Якщо хтось думає, що це інтерв'ю - прохання про прийняття мене на роботу, то він помиляється.
- Чи є образа на «Дніпро»?
- Це єдиний клуб в моєму житті: ми пов'язані якимись невидимими нитками, і мені дуже складно пояснити свої почуття. І коли ми говоримо про образу на «Дніпро», виникає природне запитання: що таке «Дніпро»? Для мене це, перш за все, величезна кількість уболівальників, які щиро люблять цю команду з величезними традиціями і славною історією. Це президент клубу (Ігор Коломойський. - Прим. М.С.), якого я дуже поважаю і який витрачає величезні гроші на утримання команди. І навіть зараз, коли колектив переживає не найкращий період, я впевнений, що рано чи пізно він прийде до великих перемог. Проте «Дніпро» - це не окремі люди, які приймають важливі кадрові рішення з приводу чиїхось доль. Я можу не погоджуватися з людиною, яка надходить зі мною несправедливо, але це неможливо назвати образою на «Дніпро». Наші відносини з клубом можна порівняти з відносинами сина і батьків. Тобто, ти можеш ображатися тільки якийсь певний період, коли щось іде не по-твоєму. Але справжнє кохання не зітреш нічим ...
- Ви віддаєте собі звіт в тому, що якщо ваш роман з «Дніпром» закінчиться через відсутність взаємності, вам доведеться працевлаштовуватися в іншому клубі?
- Мені здається, що на сьогоднішній день ситуація має чітку ясність далеко не для всіх. Зокрема, мені невідомо, чи знає про неї президент клубу. Я б хотів поспілкуватися з ним особисто, щоб прояснити стан речей і поцікавитися його баченням того, що відбувається.
Все-таки впродовж останніх десяти років я був частиною цієї команди і особливо після моєї стажування в «Барселоні» я володію інформацією, яка може виявитися корисною клубу незалежно від того, чи буду я в ньому працювати.
Між життям гравця і життям людини, який залучений в роботу клубу, є дві принципові різниці. Гравець в більшості випадків живе за принципом «зручно йому щось або незручно», тому іноді закриває очі на певні незрозумілі йому речі. Співробітник ж клубу повинен відрізняти: що для його команди правильно і корисно, а що ні. Нещодавно я почув тезу про те, що «сучасний футболіст звик тільки отримувати і рідко чимось жертвує». Ці слова змусили мене міцно замислитися, і першою людиною, до якого я застосував цю ситуацію, виявився я сам. Складно сказати, може бути, в останні роки мого перебування в «Дніпрі», клуб давав мені більше, ніж я заслуговував. Не хочу виправдовуватися своїми проблемами зі здоров'ям, але також сподіваюся, що більшу частину цього шляху я віддавав йому максимум того, що міг, і не втрачаю надії на те, що мені коли-небудь випаде шанс віддати належне клубу своєю роботою в новій якості.
Михайло Співаковський, Спорт-Експрес в Україні
|
