Понад тиждень тому поблизу Сімферополя пройшов традиційний зимовий турнір — Кубок «Кримтеплиці». Вашій увазі інтерв’ю з президентом переможців та засновником турніру Олександром Васильєвим.
— Олександре Модестовичу, мої вітання…
— Дякую. Вшосте ми проводимо цей турнір і ось утретє виграємо його.
— А пригадайте, як зародилася ідея започаткувати Кубок «Кримтеплиці»?
— Коли в нас іще не було змоги їздити на збори до Туреччини, вирішили започаткувати свій турнір, який би забезпечив команді стабільну підготовку під час антракту. Коли ж у нас з’явилися більші фінансові можливості та вимоги до команди, вже й до Туреччини могли собі дозволити з’їздити. Саме з цієї причини проведення турніру кілька разів переносили. Однак деякі команди почали цікавитися, чому це ми перестали проводити його. Не довго думаючи, вирішили відродити традицію, щоб як наша команда, так і інші мали змогу взимку підготуватися.
— Цього року ваша команда знову порадувала свого президента…
— Приємно, й не буду приховувати, що цей турнір має для мене велике значення. Але головне завдання у цих змаганнях — переглянути тих хлопців, які нині просяться до нас у команду.
«Кримтеплиця» — все моє життя»
— Олександре Модестовичу, під час церемонії нагородження ви сказали, що за час проведення Кубка «в труби» поруч поля вилетіла майже місячна зарплата Мессі. Поясніть, що ви мали на увазі?
— Ми наразі — дороговартісне підприємство в плані енергозатрат. Скажу навіть більше: наші добові витрати газу складають майже 50 тисяч доларів. Але ми — патріоти своєї справи і, навіть при вартості 600 доларів за тисячу кубометрів газу, все ж намагаємося зберегти виробництво та забезпечити високий рівень потенціалу і підприємству, і футболу.
— Бачу, для вас футбольна команда — більше, ніж просто футбольний клуб...
— «Кримтеплиця» — це все моє життя. На підприємстві я працюю майже 25 років. Давно мріяв, аби
була іміджева програма, яка б давала можливість підприємству «Кримтеплиця» мати своє ім’я та високий рейтинг на цьому ринку. Тому ми створили найдорожчий, найіміджевіший варіант, і в той же час найперспективніший — футбольний клуб, який на сьогодні добре знають як у країнах ближнього, так і дальнього зарубіжжя. Бува, партнери, коли зі мною спілкуються, то, в першу чергу, запитують не про справи бізнесу, а як зіграла «Кримтеплиця» в останньому турі…
У нас роботу побудовано таким чином, що одне підприємство намагається отримати прибуток від своєї діяльності, а інше — ФК — створює імідж і рекламу.
— Як відомо, одного бажання утримувати футбольний клуб замало. Наскільки міцні на сьогодні тили вашої команди?
— За фінансуванням «Кримтеплиця» наразі посідає десь 12-е місце в першій лізі. Намагаємося у хлопців, які приходять в команду, закладати перш за все відчуття впевненості. Вони стабільно отримують свою зарплату. А коли людина совісно заробляє гроші, то з ними не шкода й розлучатися.
Також хотілося б сказати, що футбольний клуб є госпрозрахунковим підприємством і сам заробляє кошти. Ми побудували навчально-тренувальну базу, де за період антракту заробляємо майже половину витрат на клуб. До того ж, коли є стабільні результати і стабільність у всьому, то й спонсори повертаються обличчям і пропонують свої послуги.
«Думки про прем’єр‑лігу, звісно, були»
— За десять років вам вдалося створити клуб з інфраструктурою, якій би позаздрили навіть деякі колективи прем’єр‑ліги. Тож виникає цілком логічне запитання, а чи були у вас думки замахнутися на місце в еліті?
— Приховувати не стану, думки про прем’єр-лігу звичайно були. Але для того, щоб їх втілити в життя, необхідно знайти партнерів. Я пропонував ще колишньому кримському керівництву створити ФК «Крим», який представлятиме цілий регіон на гідному рівні в прем’єр-лізі: для цього я навіть погоджувався перейменувати «Кримтеплицю», залишивши в її назві лише корінь. Поки, може, через якісь економічні чинники, керівники регіону на це не йдуть. Але я сподіваюся, що з часом з’являться люди, які підтримають цю ідею.
— Нині команда посідає четверте місце в турнірній таблиці. Справедливо?
— Звичайно. За грою ми займаємо реальне місце в турнірній таблиці. Гадаю, справедливіше було б, якби йшли «зимувати» третіми. Завадила нам це зробити неочікувана нічия з «Енергетиком» (2:2) перед перервою. Цих двох очок і забракло.
— Як вважаєте, чим ваша команда поступається тим же «Металургу» та «Говерлі‑Закарпаттю», які нині — головні претенденти на місце в прем’єр‑лізі?
— Тільки фінансами. Якби нам дали можливість мати більшменш «вільні» гроші, ми б ні в чому не поступалися ані «Металургу», ані «Говерлі-Закарпаттю», ані іншим командам, які прагнуть вийти до прем’єр-ліги.
— Можливо, нелегко порівнювати, але, як вважаєте, чи велика прірва між прем’єр‑лігою та першою?
— Ніякої прірви немає. Лише шість-сім клубів еліти мають справді високий рівень статків. Решта ж можуть «на рівних» грати з командами першої ліги. Матчі Кубка України часто це вкотре доводять.
— Якщо «Кримтеплиця» цього сезону так і фінішує четвертою, чи залишитися задоволені результатом?
— Ні! Наше завдання — «бронза». Четвертими ми вже фінішували двічі, тож час підіймати планку.
— Очевидно, варто буде й очікувати на суттєві зміни в команді, покликані підсилити її?
— Нині ми намагаємося зберегти основних гравців. Хоча, якщо на футболіста звернуть увагу клуби
прем’єр-ліги, ми ніколи не станемо на заваді. У нас нині підібрався стабільний склад, який у другій частині сезону матиме одне завдання — завоювати цьогоріч третє місце, щоб зробити свято собі й усьому трудовому колективу.
— Я так зрозумів, що купувати нових футболістів у плани клубу не входить?
— Купувати, однозначно, нікого не будемо. Запрошуватимемо лише тих виконавців, хто має бажання і перспективу грати на вищому рівні. Сьогодні політика клубу полягає в тому, що краще взяти молодого футболіста 18-19 років, який би на хороших полях і під пильним оком тренерів зміг побачити свою перспективу для подальшого росту.
— А потім гравці переходять в інші клуби або їдуть за кордон, що ми, власне, й спостерігаємо в «Кримтеплиці» як улітку, так і взимку.
— Так, і гравець прогресує, і ми отримуємо задоволення, адже це окрема стаття прибутків, яку на сьогодні має наш клуб.
— Більшість гравців цього зимового антракту кращої долі шукала саме за кордоном (Ізраїль, Узбекистан). Невже цими футболістами в Україні не цікавляться ті ж колективи прем’єр‑ліги?
— Очевидно, клубам, які мають хороше фінансове забезпечення, легше придбати гравця з-за кордону…
«Я — затятий прихильник «Спартака»
— Цікавився вашими біографічними відомостями і з’ясував, що ви є вболівальником московського «Спартака»!
— Я — затятий прихильник «Спартака», з п’яти років. Лише останнім часом мій уболівальницький запал почав потроху згасати. Нині — це не той «Спартак», який був за Романцева. Тож залишається лише вірити, що Валерію Карпіну вдасться відродити колишні традиції москвичів.
— А чому саме «Спартак»?
— Я ж росіянин! Народився в Тверській губернії, а перший матч, який я побачив, був «Спартак» — «Динамо» (Москва).
— Тоді не складно здогадатися, чому в «Кримтеплиці» червоно‑білі кольори…
— (Усміхається). Так, тільки в нас ще є трохи зеленого. Це — барва тих огірків, які достигають на
наших грядках.
— А коли в єврокубках київське «Динамо» грало проти «Спартака», на чиєму боці були ваші симпатії?
— Москвичів!
— Здивували!
— Ось коли динамівці грають з іншою командою, не російською, тоді вболіваю за киян.
— Син розділяє ваші симпатії?
— Він теж затятий спартаківець, як і вся сім’я.
— А допомагає вам у роботі з клубом?
— Так, він мій заступник і віце-президент. Усі питання, які я не встигаю розв’язати, він допомагає вирішувати. Тож якщо я й забажаю піти на пенсію, буде кому перейняти естафетну паличку й продовжити нашу справу.
«Український футбол»
|
