ФК «Львів» справедливо називали кузнею футбольних талантів. Бо ще задовго до появи цього клубу в українському елітному дивізіоні в ньому постійно готували гравців, які потім виявлялися на увазі в більш іменитих командах.
Мова в першу чергу про Юрія Вірт, Івана Павлюх, Дмитра Семочка і, звичайно ж, про Олега Гараса, трансфер якого в московський «Локомотив» свого часу став одним з найдорожчих в українському футболі. Зараз футболіст повернувся до «Львів», де буде виконувати функції граючого тренера.
- Я - вихованець калуського футболу і завжди грав у нападі, - згадує 35-річний Олег Гарас. - Напевно, у мене були хороші задатки, оскільки коли я з моїм першим тренером Петром Олійником приїхав до Львова, щоб вступити в спортінтернат, то після перегляду мене відразу прийняли. Займався у відомого в минулому захисника «Карпат» Олега Родіна. До речі, цікава деталь: зараз моїм одноклубником у «Львові» є син Батьківщина, Дмитро ...
«Локомотив» заплатив за мене 120 000 - дуже пристойні гроші »
- Все ж давайте поговоримо про ваш першій появі у «Львові» - в 1993 році ...
- Знаєте, не можу сказати, що наш випуск в спортінтернаті був, як кажуть, зоряним, але те, що одним з кращих, - безсумнівно. Не дивно, що, крім мене, у «Львів» запросили і моїх ровесників - Андрія Сапуга та Івана Павлюх. Тренував нас тоді Степан Юрчишин, і, що важливо, з кожним роком ми покращували свої показники. Гріх було скаржитися на долю і мені. Адже я почав виступати на професійному рівні ще в 16-річному віці, був задіяний в юнацької, юніорської та молодіжної збірних України ... Запам'яталося ще й те, що під «Львові» завжди був відмінний мікроклімат. Важливо, що досвідчені гравці із задоволенням опікувалися молодих. А вболівальники нас поважали за комбінаційний і гостроатакуючий стиль. А оскільки в команді завжди вистачало індивідуально сильних виконавців, то не дивно, що було кому виконувати соло. Хоча, звичайно, ми намагалися не переборщувати, щоб це не йшло на шкоду колективним діям.
- На початку 90-х років мені разом з Ярославом Грисьо та Михайлом Вільховий довелося створювати ФК «Львів», і я добре пам'ятаю, що в тих перших сезонах саме ви, незважаючи на юний вік, виділялися нестандартними рішеннями і філігранною роботою з м'ячем. Так що не дивно, що ви часто опинялися в полі зору болем відомих клубів ...
- Справді, інтерес до мене проявляли московський «Локомотив», «Ростов», «Дніпро», одеський «Чорноморець». Зупинити свій вибір на «залізничників» мені порадив президент ФК «Львів» Олександр Діденко, який говорив, що потрібно починати з найсильнішої команди, а в більш слабку повернутися можна завжди. Я з цим погодився і поїхав до Москви.
- Ви не в курсі, на яку суму тоді потягнув ваш трансфер?
- На 120 000 американських доларів. У 1996 році це були серйозні гроші. Та й моя перша зарплата в «Локо» раз у п'ять перевершувала ту, що я отримував у «Львові». А потім клубні боси за короткий період часу ще двічі вносили корективи в мій контракт, значно покращуючи для мене умови.
«У суперечці за титул« Відкриття сезону »випередив Титова»
- Не страшно було одному в 19 років опинитися в далекій Москві?
- Та ні, я ж з дитинства звик приймати самостійні рішення. До того ж піднімало настрій довіру головного тренера «Локомотива» Юрія Сьоміна. Та й клубне керівництво робило все, щоб не було жодних побутових проблем, зокрема орендувало квартиру. Добре взяли мене і в команді. Втім, і я не давав приводу засумніватися у своїх можливостях. І вже в дебютному поєдинку, з сочинської «Перлиною», оформив хет-трик. І саме той перший свій сезон в Росії я вважаю кращим у кар'єрі.
- Справді, ваша поява в російському чемпіонаті не залишилося непоміченим. ПФЛ Росії навіть визнала вас кращим в номінації «Відкриття сезону», нагородивши оригінальним кубком ...
- Приховувати не буду, було дуже приємно. Тим більше що в цьому суперництві мені вдалося випередити багатьох гідних конкурентів, а найближчим моїм переслідувачем був Єгор Титов з «Спартака».
- А крім зустрічі з «Перлиною», які ще матчі запам'яталися в сезоні-1996?
- Ще зазначу два моїх гола в ворота «Ротора», які в результаті і перешкодили волгоградці стати чемпіонами. А на міжнародній арені запам'яталися поєдинки з лісабонської «Бенфіки» в розіграші Кубка кубків ...
- Це саме ті матчі, після яких ви й отримали запрошення від португальського гранда?
- Так, президент ФК «Локомотив» Валерій Філатов в розмові зі мною підтвердив інтерес "Бенфіки", уточнивши, що вона готова заплатити за мене мільйон американських доларів і що тепер все залежить від мого рішення. Але оскільки у мене в «Локомотиві» все складалося дуже вдало, то я відмовився змінити прописку. І, якщо відверто, згодом про це шкодував. Бо перехід в «Бенфіку» був би ще одним кроком вперед. Тим більше що їхати довелося б не одному, а разом з воротарем «Локомотива» Сергієм Овчинниковим, якого португальці також запросили. Але головне, що, можливо, мій переїзд в Лісабон допоміг би уникнути тих серйозних травм, через які мені довелося пропустити цілих два сезони ...
- Дійсно, вам можна тільки поспівчувати. Адже з невеликим інтервалом у вас спочатку полетіла хрестоподібна зв'язка на правій нозі, а потім - на лівій ...
- Одразу уточню, що в обох випадках довелося робити ще й операції на меніску. А всі мої біди почалися з падіння в манежі під час спарингу з московським «Динамо». Ось чому я і акцентував увагу на тому, що якби поїхав до Португалії, де взагалі не грають на штучному покритті, то, може, все б і обійшлося ...
- І хто допоміг вистояти в непростій ситуації?
- У першу чергу дружина. Ну і, звичайно, Юрій Сьомін, який переконував мене не здаватися, говорив, що свої найкращі матчі за «Локомотив» я ще не зіграв. І я дуже вдячний Юрію Павловичу за підтримку, за те, що він навчив мене перемагати труднощі. Не забувайте, що до Сьоміна «Локо» поблажливо називали п'ятим колесом московського футболу, натякаючи, що «залізничникам» нічого не світить в протистоянні з «Динамо», «Спартаком», ЦСКА і «Торпедо». Семінський «Локомотив» такі розклади не влаштовували, і приємно, що і мені вдалося внести свою лепту в сходження цієї команди, в складі якої я ставав срібним і бронзовим призером чемпіонату і володарем Кубка Росії, виступав в півфіналі Кубка кубків ...
- І все ж свій російський період кар'єри ви закінчували не в «Локомотиві» ...
- Ви маєте рацію, останні два сезони я грав на правах оренди за «Факел» і допоміг вороніжцям утриматися в елітному дивізіоні. Юрій Сьомін, до речі, навіть пропонував в 2001 році повернути мене у «Локо», але я попросив його не робити цього, оскільки в «Смолоскипі» мав постійну ігрову практику ...
«У мене є бізнес, але я повернувся в Україну, щоб стати тренером»
- Тоді що завадило вам після повернення на батьківщину проявити себе в тих же «Карпатах»?
- Проблеми зі спиною, які давали про себе знати ще в «Смолоскипі». І мені нічого не залишалося, окрім як в 26-річному віці розпрощатися з футболом. Але недарма кажуть: що не робиться - все на краще. Потрібно було годувати сім'ю і довелося зайнятися бізнесом. Я створив свою фірму, де зараз трудиться 60 чоловік, і справи у нас йдуть непогано ...
- Тоді чим ви поясните те, що, надовго зникнувши з футбольною орбіти, два роки тому ви несподівано заявилися за ФК «Східниця», ставши у його складі переможцем першості Львівської області?
- Спочатку - звичайним бажанням зберегти бойову спортивну форму. Оскільки зганяти зайву вагу необхідності не було, то головним було покінчити з болями в спині. І завдяки спеціальним процедурам і дозування навантажень мені це вдалося. А вже потім з'явився спортивний інтерес. І не приховую, приємно було знову зіграти в одній команді зі своїми колишніми одноклубниками з «Львова» і «Карпат» ...
- І все ж, погодьтеся, одна справа - виступати за аматорів і зовсім інша - за першоліговий «Львів», куди ви вирішили повернутися два місяці тому ...
- Для мене ФК «Львів» - це наче рідний дім, адже саме він дав мені путівку у великий футбол. І коли «городяни» опинилися в складному становищі, потрібно було постаратися допомогти їм. Тому я дуже серйозно поставився до пропозиції повернутися в цей клуб. Одночасно я буду напрацьовувати тренерські навички. Адже тренерство - моя давня мрія, і вона почала збуватися. Зараз я - граючий тренер, допомагаю на заняттях нашому керманичу Володимиру Журавчак працювати з нападниками. А влітку (про це вже є попередня домовленість з клубним керівництвом) займу місце в тренерському штабі «Львова».
- Тоді останнє питання - як ви розцінюєте шанси команди на порятунок від вильоту до другої ліги?
- Наше турнірне становище важке, але не безнадійна. Ми продуктивно попрацювали в підготовчий період. Також важливо, що серед «городян» є досвідчені гравці, не сказавши свого останнього слова. Переконаний, поруч з ними молодь буде швидше прогресувати. Так, до речі, було, і коли я вперше опинився у «Львові». І ми постараємося довести, що помиляються ті, хто вже поховав нас. Більше того, я впевнений, що ми уникнемо вильоту ...
Василь Михайлов, газета «Команда»
|
