 Одного з них звати Сергій Назаренко. Він зробив собі футбольне ім’я, виступаючи в Дніпропетровську, де став найкращим гравцем місцевого «Дніпра» за підсумком «нульових».
У середині десятиріччя його стали залучати під знамена національної збірної, й усе, в принципі, йшло гладко до минулого літа. А тоді новий наставник-іноземець дніпрян виставив його за двері, мотивуючи необхідністю дати дорогу молодшому бразильцю. Так Назаренко змінив клуб, опинившись у Криму, де не загубився, а заграв настільки потужно, що наразі вважається одним із найкращим у нас на своїй позиції — позиції плеймейкера…
…В іншого ім’я — Джуліано, він якраз є отим молодим бразильцем, згадуваним у попередньому абзаці. Його придбали за дуже серйозні гроші, в ньому бачили потенційну зірку прем’єр-ліги, проте допоки він, м’яко кажучи, розчаровує. Ба, більше — практично кожен вихід на поле Джуліано виливається в гру закомплексованого футболіста, кожен крок якого видає відчуття чужорідності: бразилець чужорідний у «Дніпрі», в нашому чемпіонаті, в нашій країні…
…То чому першого замінили другим? Із таким питанням «УФ» звернувся до двох експертів, один із яких у минулому був чудовим плеймейкером…
На думку Андрія Полуніна…
— Почну з того, що Сергій Назаренко, допоки грав за «Дніпро» та національну збірну, неодноразово доводив свій високий клас і професіоналізм — попри вік: він — чудовий плеймейкер, який, до того ж, чимало забиває; він легко й швидко прижився в новій команді; він, разом із Максимом Калініченком, є сьогодні лідером «Таврії» — п’ятого клубу прем’єр-ліги.
З іншого боку медалі — Джуліано: бразилець виступає в Україні уже півтора роки, він мав достатньо часу для адаптації, проте хорошої гри від нього ми все ще не можемо дочекатися. І я вважаю, що запевняння, мовляв, він іще не адаптувався до наших умов — це звичайні відмовки: даруйте, але коли за футболіста дають 11 мільйонів доларів, від нього треба вимагати швидкої віддачі! Наприклад, у «Металісті» останнім часом з’явилося багато гравців із Південної Америки, проте майже всі вони приживаються — й для цього не треба чекати роками. Тож, очевидно, справа не в адаптації…
Загалом я не вважаю, що Джуліано коштує тих грошей, які за нього віддали: мабуть, за цю суму сюди можна привозити по-справжньому висококласних футболістів, які, як того вимагають принципи селекції, були б набагато сильніші доморощених виконавців. Джуліано вперто вибивається з цієї картини.
Безумовно, бразилець володіє задатками хорошого майстра. Можливо, йому й справді тут по-особливому складно: все ж таки, нова країна, новий менталітет, нова кухня, новий чемпіонат тощо… Може, «Дніпро», що називається, є не його командою. Проте мені не дає спокою ота сума: треба обережніше поводитися з грішми. Бо коли Джуліано з’являється на полі, в мене щоразу його гра викликає гнітючі враження.
Іще одне. Свого часу я виступав за кордоном — у Німеччині, де мені довелося в пришвидшеному темпі вивчати дуже нелегку місцеву мову. І я впорався з цим завданням, бо розумів, що від цього напряму залежить моя кар’єра. Натомість у нас іноземцям створюють тепличні умови, з ними, простіше кажучи, панькаються. Ні до чого хорошого це не призводить. Ось і Джуліано ні російської, ні, тим паче, української не вивчив. І не вивчить.
На думку Олександра Гайдаша…
— Насправді в цій ситуації все дуже просто: раніше Сергій Назаренко виступав у «Дніпрі», нині — в «Таврії»…
Розумієте, наші журналісти полюбляють роздмухувати скандали на рівному місці — ось і протиставлення Назаренка з Джуліано — із тієї ж опери. Хоча тут нічого особливого не сталося: у команду приходить новий тренер, який добирає футболістів під своє розуміння гри. Чому Хуанде Рамос зупинився саме на бразильці? Відповідь є дуже простою: Назаренко гравець віковий, а на Джуліано можна розраховувати в довгочасній перспективі. Тримати ж Сергія на лаві запасних неправильно з двох причин: по-перше, це — елементарна неповага до нього, по-друге, в нього, підозрюю, доволі велика зарплата, яку «тягти» не те, щоби проблематично, а якось нерозумно. Ось, по суті, й усе…
Хто з них двох кращий, а хто — гірший? Знаєте, це запитання, щонайменше, некоректне. Передусім тому, що ґрунтовно відповіти на нього зможе лише людина, котра бачить їх у тренувальному процесі, повсякчас працює з цими футболістами. В іншому випадку будь-який аналіз їхніх ігрових достоїнств не буде аналізом, а поверховим розглядом…
Цілком може бути, що, якби на місці Рамоса був вітчизняний тренер, Назаренка залишили б у команді. Справа в тому, що про значення Сергія для сучасного українського футболу й «Дніпра» окрема знають фахівці, які мешкають у нашій державі, натомість для іспанця Суперназік був «одним із»… У цьому плані мене захоплює ставлення окремих західних клубів, які трепетно оберігають своїх ветеранів, навіть у випадку, коли вони реальної користі команді не приносять. Можу згадати два італійські клуби — «Ювентус» та «Рому», де існує своєрідний культ навколо відповідно Алессандро Дель П’єро та Франческо Тотті. Керівники цих клубів усвідомлюють, що розкидатися таким людьми не можна… Тож зваживши на це, хтось саже, що Назаренка не потрібно було відпускати з Дніпропетровська — все ж людина там провела понад десять сезонів…
Однак у футболі іноді доводиться прощатися з ветеранами — задля майбутнього.
Володимир БАНЯС, газета "Український футбол".
|
