Чим старший стаєш, тим більше переконуєшся в тому, скільки мудрості зберігають народні прислів’я. Наприклад, таке: «Довіряй, але перевіряй»…
У нашій редакції вже неодноразово траплялися, коли регіональні кореспонденти примудрялися підсовувати не зовсім правдиві дані. І ось, здається, знову... В одному з останніх номерів «УФ» вийшов матеріал журналіста з регіону, де той у пух і прах розніс генерального директора охтирського «Нафтовика» Андрія Полуніна. Серед «гріхів», які журналіст «зшив» прославленому в минулому гравцеві «Дніпра», один зводився до того, що Андрій Вікторович, мовляв, усміхається, коли його команда програє… Ми звернулися до гендира «Нафтовика» за поясненням, і з’ясувалося, що…
Андрій ПОЛУНІН: — А чому взагалі я повинен виправдовуватися? Тим паче, стосовно того, що є звичайнісіньким пасквілем?.. Ви ж зрозумійте, що ніде, в жодному регламенті, не прописано, як має поводитися представник керівництва певного ФК: усміхатися чи не усміхатися, радіти чи не радіти. А може, я був усміхнений, бо в мене донька народилася?.. Подумайте, наскільки абсурдним є той матеріал: комусь вистачило розуму рівно настільки, аби на основі моєї усмішки зробити висновок про моє ж байдуже ставлення до «Нафтовика» й футболу в Охтирці загалом! Ну це ж просто маячня!!! І якраз на цій маячні будується весь матеріал, де конкретики не знайдеш і з вогнем удень… Можливо, требо було ще написати, що охтирці програли, бо я був одягнений у синю блузку?.. Ми, керівники ФК «Нафтовик», відкриті люди, ми готові до діалогу, то чому той журналіст (якщо він так переймається долею охтирської команди) не підійшов до мене й не поставив відповідні запитання?..
Іще хотів би зупинитися на такому моменті: отой борзописець натякає (з образами) на певних людей, які підтримують клуб. А чи задумувався він над тим, що якби тих людей не було, яким шляхом розвивалася б гра в нашому місті?..
«Український футбол».
|
