Головний тренер збірної України з бейсболу, Заслужений тренер України, Олег Миколайович Бойко в ексклюзивному інтерв’ю порталу «Спортивна Кіровоградщина» розповів про стан справ в бейсбольній збірній України, підсумував хід бейсбольних баталій в дивізіоні «А» чемпіонату України та поділився своїми думками щодо розвитку такого виду спорту як бейсбол.

Олег Миколайович, збірна України останніми роками на чемпіонаті Європи нагадує футбольну команду «Закарпаття», котра отримала назву «ліфт», мандруючи з року в рік від еліти до першої ліги: наша збірна потрапляє до групи «А», з якої наступного чемпіонату знову повертається до групи «В». Що, на Вашу думку, є основними причинами такого явища?

Я тривалий час аналізував виступи нашої збірної і конкретно в цьому році, як і в інших роках, ми дійсно як «поплавок»: то вверх, то вниз. Можна було б сказати, що це якісь зовнішні причини, але в цьому році наприклад, це було не так. Наші гравці стали не вмотивовані, вони показували досить пристойний рівень гри, трохи нижче середнього, але щоб вигравати, цього не достатньо. І це моя провина. Вони пройшли складний відбір: із 34-ох кандидатів до збірної України було відібрано 19; строга дисципліна, конкуренція, боротьба і тоді вони показували досить гарний бейсбол, був рівень гри. А приїхали на чемпіонат, подумали, що все в «кишені»: відмінні умови проживання, гарний готель, жили по сусідству з чемпіонами Європи, голландцями, що ще потрібно, лише грати. Грали нормально, в захисті не було провалів, але пітчинг провальний, напад відсутній взагалі. На жаль, не горіли в бейсболістів очі. Згадую 2005 рік, коли ми програли чотири матчі поспіль на чемпіонаті Європи в Чехії. Тоді були не такі добрі умови проживання, добові, кожного дня зливи. По при це ми в складній грі перемогли хорватів, потім англійців та росіян, мінімально поступилися грекам – 2:3. Ми тоді були «міцним горішком» для кожного учаснику чемпіонату. Головна проблема ж в тому, що сам виступ збірної України нікому не потрібний, окрім тренерів та гравців. На жаль, нині якщо проаналізувати інфраструктуру збірної України, то це те, що дасть їй кіровоградська команда КНТУ, яка забезпечується зусиллями КНТУ, обласного Управління спорту (його структурами – ОШВСМ та ОСДЮШОР-2) та спонсором Олександром Нікуліним; у збірній немає власного бейсбольного обладнання, форми тощо. Виділяються звісно кошти на закордонні змагання.

Які є перспективи розвитку українського бейсболу?

Складно сказати. Раніше чекали сесії Асамблеї МОК, яка відбулася в Данії у 2009 році. Мали вирішувати, які види спорту потраплять до програми Олімпіади Бразилії. Бейсбол не потрапив. Із семи видів спорту обрали два: регбі-7 та гольф. Це дає сигнал, що бейсбол не потрібний олімпійській програмі. Порівнювати роликовий спорт та бейсбол просто смішно. В бейсболу немає майбутнього з даним керівництвом МОК, який є закритим клубом у складі 15 осіб. Їм бейсбол не потрібний, адже він в Північної та Латинській Америці разом з країнами Тихого океану (Японія, Тайвань, Корея, Австралія, Тайпей) є бізнесом, котрий приносить прибуток, а МОК хоче, щоб зірки цього бізнесу приносили їм гроші.

Для підвищення рівня мотивації збірної України було б добре, якби кимось із наших бейсболістів зацікавилися зарубіжні клуби і наші спортсмени заграли там на високому рівні, як, наприклад, чехи. це те, що є рушійною силою розвитку українського бейсболу. Це стимул для професійного росту молодих спортсменів. На місцях багато десятиріч підтримували та вкладали кошти в розвиток не олімпійських видів спорту: регбі, самбо та інших видів. Це досить патріотично, бо саме там накопичені досвід та складена система підготовки спортсменів.

Чи виправдало себе рішення скорочення кількості команд до чотирьох в дивізіоні А чемпіонату України з бейсболу?

До нас в Кіровоград приїжджав тренер з США (надсилають 42 спеціалістів по світу, щоб вони навчали бейсболу). І коли вони від’їжджають, то залишають рапорт. В один з таких своїх приїздів американський гість одного разу запропонував мені прочитати, що він пише в рапорті про Україну і я читав. Він там писав, що нашому керівництву вигідно бути «поплавком», немає реального стремління вперед. Друга річ про наш в Кіровограді стадіон: як грандіозно задумано, і як убого це виконано: оболонка є, а в середині немає нічого; горбате поле, немає інвентарю. Можливо Олександру Нікуліну не дали доробити, але так було записано в рапорті американського гостя. Коли говорили про чотири команди, то була чудова ідея, але як погано її реалізували. Ідея була чотирьох найсильніших українських команд, а зробили ще якийсь перехід. В нас, тренерів, не було обмежень: п’ять сильніших команд - то п’ять, три – то три. Суть в тому, щоб грали найсильніші команди на чудових полях при обслуговуванні добре підготовленими арбітрами - це мала бути еліта гравців, суддів. А нині судять далеко не кращі арбітри. Щодо еліти гравців, то в цьому році в дивізіон А попала команда «Соколи» (Чернівці), яка виконала фінансові умови; вони мали користь з цієї участі – збудували поле; набули досвіду, але яку користь отримали опоненти? Адже з початку чемпіонату України було зрозуміло, хто буде четвертим. Боротьба була лише між кіровоградським КНТУ та сімферопольським ТНУ за чемпіонство. На мій погляд, це був самий не цікавий чемпіонат за всі роки. До серпня ще трималася «інтрига», але коли «Діамант» переміг сімферопольців, то доля чемпіонства була вирішена.

Оцініть, будь ласка, рівень гри кіровоградської команди «Діамант».

Система, за допомогою якої ми розділяємо бейсболістів між командами КНТУ та «Діамант», дещо штучна. Ми враховуємо чимало факторів, один з яких це турнірна боротьба. Основна задача «Діаманта» - підготовка молодих бейсболістів, які б в майбутньому могли потрапити до різного рівня збірних – національної, молодіжної, кадетської збірної України. Також паралельно є завдання підбирання очок в конкурентів КНТУ. Ми проводимо відбір не так як в професійному клубі. В нас ділять бейсболістів між командами не так, як, наприклад, в США. Там би провели тренувальний збір, потім 2-3 гри, за підсумками яких кращих відбирали до основної команди; якщо гравець знизив до себе вимоги і демонструє слабшу гру по ходу сезону, то його переводили до слабшої команди, а звідти на зміну йому брали сильнішого спортсмена. Хто себе краще проявить – той в основній команді. Саме через це сталося, що є кілька дуже сильних гравців, які б змогли підсилити першу команду. Бажано перехід: саме цим ми зараз почали займатися – підвищувати рівень підготовки кожного гравця. Тренувальний процес кіровоградських команд розпочався і буде складатися з кількох етапів та завершиться в квітні 2011 року.

Київська команда «АТМА» на початку «пролетіла» мимо четвірки найсильніших. В Кубку України вони чинили гідний опір командам дивізіону А, дійшли до фіналу змагань. Це значить, що за півроку керівництво команди зробили правильні висновки з попередньої невдачі?

В київській команді підібралися працьовиті тренери та організатори, талановиті досвідчені бейсболісти, але фізично не готові; вони можуть видати дві гарні гри, а на більше їх не вистачить; вони не є та і не можуть бути прикладом для молодих гравців, що мріють грати професійно. Перш за все тому, що вони  ведуть не спортивний спосіб життя. Але при виконанні регламенту проведення змагань, появи спеціалізованого поля, появи власної школи підготовки та умов для тренувань – київська АТМА могла б стати одним з лідерів українського бейсболу.

Дякую Вам за цікаве спілкування. Бажаю подальших перемог на Євроарені.

Дякую!